Колія за колією, „рєльси-рєльси – шпали-шпали”. Важко це витримати з моєю неприязню до потягів, але, на щастя, вже все. Приїхали. Станція „Славське”, 20 липня 2007 року, перша година дня. Температура за бортом цього тепловозу гранична, хочеться пити, вмитися і вечірньої прохолоди. Потихеньку сунешся зі своїми речами на стадіон. Це місце на три дні стане твоїм домом. Скидаєш наплічник, робиш ковток води, озираєшся і… розумієш: „Я люблю Карпати!”

Певно, те саме спало на думку і організаторам фестивалю „Славське-рок”, якщо вони обрали таке гасло фестивалю. Ще вдень кількість наметів шокувала: єдина причина, з якої люди могли не приїхати, – залізнична аварія в Ожидові (Львівська обл.). До речі, фестиваль, який мав відбутися в Підкамені цими вихідними, було перенесено. Забігаючи наперед, заспокою – вже надвечір людей відчутно побільшало, не кажучи про другий день „Славське-рок(у)”.
А поки концерт не розпочався, знайти собі заняття було легко. По-перше, всі, хто прибули на перший день фесту і збиралися залишитися тут до кінця, повинні були пройти реєстрацію. Процес це не складний, навіть приємний. Всього за 25 гривень отримуєш програму-постер фесту, диск із піснями учасників та зелений браслет, який допоможе в натовпі розпізнавати „своїх”. Разовий вхід коштував п’ять гривень – смішна ціна, як для музичного фестивалю.
Вдень від спеки рятувалися на березі річки Опір. Там само й проходило коротке ознайомлення з репертуаром гуртів, що виступали ввечері. Адже потужний звук саундчеків долітав далеко за межі фестивального стадіону. Така собі „вгадай мелодію” на воді. Окрім цього, були велосипеди, які можна було винайняти на певний час; проїхатися на „бобіку” до зимового раю всіх гірськолижників – гори Тростян, а вже з підніжжя піднятися на підйомнику.
Увечері людей побільшало і «Славське-рок» зазвучав в повну силу. Хоча, спочатку «лажала» апаратура: то барабанщик франківських „Пан Пупець” жалівся на відсутність звуку в моніторах, то ще якісь негаразди. Судячи з позитивних відгуків, „першачки” „Катя Гапочка & Band” виступили мега-якісно, і дуже підривно, не зважаючи на спеку.
Під час оголошення гурту „Фліт” народ поспішив до сцени: потанцювати під їхню музику це те, що треба. Окрім хорового співу під «оркестр ім. «Їжачка», Фліт залабали й зовсім свіжу пісню.
Чим хороші такі „відкриті” фестивалі, так це тим, що завжди можна потиснути руку музикантам, які сподобалися, взяти автограф, трохи потеревенити. Тому не дивно, що вже хвилин за десять, після того, як відіграв «Фліт», вокаліст гурту Володимир розповідав молоді біля сцени про свій зимовий відпочинок в Карпатах, цмуляючи потроху прохолодне пиво.
З іноземних гостей в перший день фесту грав гурт „Carpathiana”, щоправда не в повному складі: бракувало еротичних дівчат на бек-вокалі. Закривали перший день романтичні Н-Три, чия музика викликає в багатьох стильову асоціацію «етно-соплі-рок». Прості пісеньки пішли „на ура”, а в голові ще добрих два дні крутилося в'їдливе „Народи мені дитиииииину”.
Наступний день пройшов під зіркою „Мертвий півень”. Всі чекали своїх улюбленців, тиняючись недалеко від сцени, щоб послухати їх вже на ранковому саундчеку. Дарма, бо як відомо „апетит приходить під час їжі”, і цей міні-концерт тільки роздражнив нетерплячих.
Щоб відволіктися вдень, я вирішила завітати до Творчої Майстерні. Одного щасливого художника я зустріла вже біля входу, де він з гордістю висушував свій masterpiece – пляшку із власним автографом „ВОВА”. Малювати сама не наважилась, а от поспостерігати й погомоніти з куратором майстерні Іриною – це залюбки. «Я отримую задоволення, коли бачу щасливі здивовані очі: "Вау, як це так виходить?". Ось сьогодні прийшла людина, каже: "ні, я малювати не вмію, я взагалі випадково зайшов подивитися". Кажу їй: „Чого, залишайтеся”, і цю людину вже потім звідси не виштовхаєш. Приємно, коли людина виходить звідси з задоволеним обличччям: "Так, я це зробив", пишається, хвалиться перед друзями. Головне, довести звичайній людині, шо вона може щось творити і не треба для цього ніякої спеціальної освіти - було б лише бажання” – каже художниця.
Відкриттям музичної програми став гурт-сюрприз, не заявлений в програмі – Green Silence. Позитивний фанк: від цієї музики хотілось стрибати, крутитися і радіти усьому, як дитина.
Але „Мертві півні” стали справжніми хедлайнерами „Славське-рок фесту”. Натовп шаленів від звертання Барбари „Янголи”, виконував хором „Брат, піва кончілась”, „Старенький Харлєй”, „Ластівок”. Не кажучи вже про надривну „And everybody fucks you”, яка давно всім полюбилася – від малого до старого. Люди, які вже не вперше були на концертах МП, казали, що Місько Барбара виклався на повну силу, і справді цей виступ гурту можна вважати най-най за останній час.
Ті, в кого лишилися сили, ще змогли послухати німецький гурт „Mamasweed”. Власне, про свої враження від фестивалю розказує один з учасників цієї формації Єнсін: „Перед концертом ми дуже нервувалися, бо наш вокаліст так і не зміг потрапити в Україну. Тому необхідно було створити програму без виконавця. Але публіка в Славському приймала нас по-королівськи, і шоу справді перетворилось на дуже потужне та повне енергії. Ми бачили людей, які, розмахуюючи німецькими прапорами, співали разом з нами. Це було незабутньо”.
Третій день фесту запам'ятався виступом гуртів „ОтВінта” та „Гуцул Каліпсо”. Закривали білоруські гості із зовнішністю справжніх фріків „Крамбамбуля”. Від Гуцулів можна було почути всі їхні хіти, щоправда в іншій обробці, подивитися на неперевершені сімейні труси, та побути трохи в ролі Джеймса Бонда, – витанцьовуючи під тнмк’шну пісню „Іво Бобул”. Остання, до речі, як данина славному місту Чернівцям, що дав Україні таких героїв – Іво Бобула та Гуцулів Каліпсо. А от Юрко Журавель з „ОтВінта” поливався водою, заряджав усіх сексуальною енергією і змушував хоч трошки потанцювати. „Сьогодні, коли ми виливали воду зі сцени, ми трохи обляпали міліціонера, що стояв під нею. На диво, коли він повернувся, ми побачили посмішку. Зазвичай вони такі „цивіли” і собі такого не дозволяють. Шкода, що людей сьогодні небагато. Хоча, іноді навіть 50 людей вистачає, аби відчути нереальну зворотню тягу”, – розповідає Юрій.
Прощаючись з фестивалем, згадується чудова фраза Біллі Айдола: „Рок – це не мистецтво; рок – це спосіб розмови простих хлопців”. А якщо ця розмова ще й серед чудових Карпат – щось з цього та й вийде. Наприклад, Славське-рок фест.